Користуючись соціальними мережами діти не завжди розрізняють де гра, а де небезпека. А батьки не завжди звертають увагу на дитячі пустощі чи стан дитини після прогулянки. Одні через зайнятість, інші через байдужість. А небезпека може буди надто близько.
Останнім часом у підліткових спільнотах знову з’являються дописи про так званий «собачий кайф» — небезпечну гру з асфіксією (задушенням). Те, що діти вважають «невинною розвагою», насправді є балансуванням на межі життя та смерті.
Цю проблему сьогодні обговорюємо з начальницею служби у справах дітей Трускавецької міської ради Лесею Василівною Дребот.
– Пані Лесю, що це таке “собачий кайф”?
– Підлітки навмисно перекривають доступ кисню до мозку (руками, рушниками чи ременями), щоб викликати короткочасну непритомність. У момент повернення кровотоку виникає галюциногенний ефект та стан сп’яніння.
– В чому саме криється смертельна небезпека таких дій?
– Цей процес запускає незворотне пошкодження мозку! Навіть декілька секунд кисневого голодування вбивають тисячі нейронів. Наслідки:
– погіршення пам’яті,
– судоми,
– інсульти.
– ризик миттєвої смерті.
Серце може зупинитися через різкий перепад тиску, або дитина може просто не вийти зі стану непритомності.
Найстрашніше, коли діти роблять це наодинці. Якщо щось піде не так — поруч немає нікого, хто міг би послабити зашморг або викликати допомогу.
– Що чи хто спонукає дітей до таких небезпечних ігор? Чому вони це роблять?
– Це не завжди про бажання померти. Часто це:
– пошук нових гострих відчуттів через нудьгу.
– бажання бути «своїм» у компанії.
– спосіб «вимкнути» реальність та ⁶стрес, якого зараз надто багато.
– Пані Лесю, то на що мають звертати особливу увагу батьки?
– В першу чергу батьки дійсно мають звертати увагу на своїх дітей, цікавитися як пройшов день, чим займалася дитина, з ким проводила вільний час. Особливу увагу батькам слід звертати на незрозумілі червоні плями або синці на шиї, часті сильні головні болі, налиті кров’ю очі. А надто, коли все це поєднано.
Передувати цьому може дивна поведінка: дитина зачиняється, шукає усамітнення, у кімнаті з’являються підозрілі предмети (мотузки, ремені, які не на своєму місці).
– Що робити у випадку, коли все ж побачили вищесказані ознаки чи побачили різкі зміни в поведінці дитини?
– В першу чергу не кричати. Обов’язково нагадайте дитині, як для Вас важлива її безпека, як ви її любите.
Поясніть, що це не «кайф», а передсмертний стан клітин мозку, щоб дитина розуміла — це не гра в «сміливість», це фізіологічна пастка, з якої можна не повернутися.
На завершення хочу ще раз звернутися до батьків. Бережіть своїх дітей! Говоріть з ними, бо інформація, яку діти знайдуть в інтернеті чи почують на вулиці може бути надто небезпечною. Бути другом дитині — це найкраща профілактика!.
– Дякуємо, п. Лесю, за обговорення доволі важливої теми.
